міє той, кого можуть хвилювати такі французькі поети-комунари, як от: Ежень Пот'е, Жюль Жуй, Клеман і т. д. Його зрозуміє той і той не поставить його „Ударів молота і серця“ поза поезією, хто бачить у безсмертному „L'internationalle'і“ великий художній твір.
І справді: хіба такі вірші, як „Червоні зорі“ чи то „Повстання“, ми не відчуваємо як найбільшу поезію наших днів? Хіба в цих віршах Вас. Еллан не показав себе не тільки прекрасним майстром слова, але й надзвичайно тонким і ніжним ліриком? Хіба не шедевром звучить цей початок із „Повстання“:
— „Де оспіваний задумливим поетом
сивий морок звис над містом,
кинуто революційним комітетом
наче порох в іскру терориста“.
Хіба, нарешті, кінець першого розділу цього-ж „Повстання“ не стоїть нарівні з найкращими зразками нашої (і хіба тільки нашої) поезії:
„А над вечір все укрив туман,
сніг лягав (так м'яко-м'яко танув)
— на заціплений в руках ноган,
на червоно-чорну рану“.
