має найпослѣднѣйша собака, а той самъ урядъ позваляє кождому вбити свого пса, коли єму лишь подобає ся… Отъ чому! — о̂дповѣвъ Сайксъ, сховавъ но̂жь и глянувъ на жида дуже значущо.
Затираючи руки, присѣвъ жидъ за столомъ и силувавъ ся смѣятись изъ жарто̂въ приятеля, але очевидячки не було єму до смаку.
— Лишь не скали зубо̂въ, — сказавъ Сайксъ и глянувъ зго̂рдно на жида. — Дамъ я тобѣ смѣяти ся! Стережись, небоже, мене и догоджуй менѣ, бо кажу тобѣ: мене повѣсять, але й ты повиснешь!
— Ну добре, добре, любчику, — перебивъ жидъ, — вже знаю все. Користи и небезпечности у насъ спо̂льни̂.
— Гмъ, — моркотѣвъ Сайксъ, немовь роздумуючи, що таки бо̂льшу часть користей загарбує жидъ. — Ну, що-жь ты хочешь менѣ сказати?
— Все по̂йшло гладко и щасливо. Отсе ваша пайка. Она, правда, бо̂льша, нѣжь бы вамъ, мо̂й дорогій, належала ся, але я знаю, що вы для мене ще неразъ будете такъ ласкави̂ и — —
— Досыть вже балаканя, — перервавъ нетерпеливо Сайксъ. — Давай сюды, що маєшь!
— Заразъ, заразъ, лишь такъ не спѣшѣть ся!
Жидъ выймивъ зъ-за пазухи стару бавовняну хустину, розвязавъ вузликъ и подавъ Сайксови пачечку, котру той отворивъ и поквапно зачавъ рахувати золото.
— То вже все? — запытавъ Сайксъ.
— Все.
— А не отвиравъ ты пачечки по дорозѣ та не лыкнувъ ко̂лька штукъ? Лишь не удавай обидженого, тобѣ се прецѣ не першина… Задзвони но!
Фажинъ задзвонивъ и явивъ ся иншій жидъ, трохи молодшій о̂дъ Фажина, однакъ не менше о̂дражаючій и