зъ нихъ вычитати. Наступила тишина — всѣ мовчать — здержують о̂ддыхъ — — виненъ!
Саля загремѣла потрясаючими окликами, оклики ти̂ повторились, а на се о̂дповѣла крикомъ товпа людей на улици, котра тымъ способомъ высказала свою радо̂сть, що засудженый мусить померти въ понедѣлокъ.
Пытали єго ще, чи має що сказати, черезъ що бы може не выконано засуду. О̂нъ зновъ зачавъ прислухуватись стоячи и остро выдививъ ся на судью; той мусѣвъ двѣчи повторити своє пытанье, закимъ жидъ єго почувъ; вко̂нци заворкотѣвъ, що о̂нъ вже старый чоловѣкъ єго голосъ замѣнивъ ся въ тихій шепо̂тъ и небавомъ затихъ.
Судья насадивъ на голову чорну шапку, — а засудженый все ще стоявъ зъ тою самою міною, въ то̂й само̂й поставѣ. Торжественна хвиля выкликала у однои панѣ окликъ, о̂нъ озирнувъ ся скоро и цѣкаво, але небавомъ зновъ стоявъ якъ мармурова статуя, хочь о̂дъ єго голосу, сло̂въ, всѣ притомни̂ задрожали. О̂нъ ще дививъ ся впередъ себе якъ сторожь вязницѣ поклавъ руку на єго рамя и давъ знакь ити. О̂нъ дививъ ся на него черезъ якусь хвилю, мовь оголомшеный, а вко̂нци послухавъ.
Єго завели въ низъ въ якесь мѣсце, выложене плытами камѣнными, де вже ждало ко̂лькохъ обжалованыхъ, поки на нихъ черга прийде, а инши̂ розмавляли зо̂ своими приятелями, котри̂ зтовпились передъ закратоваными о̂кнами, що выходили на подво̂рьє. Мѣжь ними не було нѣкого, щобы зъ нимъ хотѣвъ поговорити, а всѣ при єго зближеню цофнулись назадъ, щобы єго могла побачити товпа людей тамъ на дворѣ за штабами зелѣзными. Єго привитали голосною лайкою, крикомъ и сикомъ. О̂нъ потрясъ кулакомъ и бувъ бы оплювавъ най-