бо̂льше виновати̂, бо жѣнка по̂сля закону єсть по̂дъ вашимъ проводомъ.
— Коли такъ законъ каже, — сказавъ Бумбль, стискаючи патетично сво̂й капелюхъ, — то оселъ зъ него и по̂вголовокъ. Коли о̂нъ такій близорукій, то о̂нъ очевидно не жонатый и я бы єму бажавъ найбо̂льшого нещастя, котре бы єму отворило очи, т. є. щобы оженивъ ся.
По тыхъ словахъ по̂шовъ о̂нъ за своєю жѣнкою зъ резиґнацією, а Бравнльовъ звернувъ ся до Рожѣ.
— Панно, подайте менѣ свою руку. Не дрожѣть; вы тыхъ ко̂лька сло̂въ, що ще маємо сказати, можете выслухати споко̂йно.
— Не знаю, чи се про мене буде мова, — сказала Рожа — але — якъ про мене, то радше скажете менѣ се коли инде. Не маю теперь силы до того.
— Вы сильнѣйши̂, якъ вамъ здаєсь, — сказавъ Бравнльовъ — я знаю. Знаєте сю молоду даму, пане?
— Знаю — о̂дповѣвъ Монкъ.
— Я васъ не бачила нѣколи, — сказала Рожа дрожачимъ голосомъ.
— Але я васъ бачивъ неразъ, — о̂дповѣвъ Монкъ.
— Батько нещасливои Аґнесы мавъ двѣ доньки, — обо̂звавсь Бравнльовъ. — Яка доля судилась друго̂й молодшо̂й?
— Коли єи батько — о̂дповѣвъ Монкъ — померъ въ чужинѣ по̂дъ прибранымъ прозвищемъ, не лишивши анѣ слѣду, по котро̂мъ можна бы було о̂дшукати єи свояко̂въ, приняли єи бѣдни̂ люде до себе и выховали. Ненависть вышукає неразъ се, чого любовь не може найти. Моя мати найшла єи по роцѣ. Люде були убоги̂ и вже имъ трохи допекла великодушно̂сть. Що найменше мужь вже не хотѣвъ удержувати дитины. Тому