дугу — грошѣ. Батько вашь мусѣвъ ѣхати ажь до Риму, бо вашь своякъ тамъ померъ и лишивъ свою спадщину въ велико̂мъ неладѣ. Прибувши до Риму самъ заслабъ и померъ по яко̂мсь часѣ, не оставивши жадного завѣщаня. Тому цѣлый єго маєтокъ припавъ вашо̂й матери и вамъ. Она зъ вами поѣхала до Риму, якъ лишь въ Парижи довѣдалась о єго смерти.
При тыхъ словахъ Монкъ здержавъ сво̂й о̂ддыхъ и слухавъ Бравнльова зъ великою увагою, хочь очи свои звернувъ куды инде. Коли Бравнльовъ замовкъ, змѣнивъ о̂нъ свою поставу, такъ якъ бы єму наразъ лекше стало, и обтеръ хустиною своє розпалене лице. Бравнльовъ говоривъ помалу дальше, а все мавъ на оцѣ Монка: — Закимъ о̂нъ выѣхавъ за границю, бувъ о̂нъ у Лондонѣ и вступивъ до мене.
— Про се я не чувавъ нѢколи, — перебивъ єго Монкъ голосомъ, що мавъ означати недовѣрьє, але бо̂льше свѣдчивъ о то̂мъ, що о̂нъ немило перераженый.
— Вступивъ до мене и межи иншими предметами лишивъ менѣ портретъ нещаславои дѣвчины, своєи судженои, котру самъ намалювавъ. О̂нъ не хотѣвъ лишити єго въ иншихъ рукахъ, а въ дорогу зъ собою не мо̂гъ взяти. Самъ змарнѣвъ дуже и зъ жахомъ говоривъ о о̂добраню чести дѣвчинѣ и лиху, яке заподѣявъ, та заявивъ менѣ, що рѣшивъ ся цѣлый сво̂й маєтокъ, хочь бы зъ великою стратою, продати, записати єго вашо̂й матери и вамъ частину зъ новои спадщины по свояку и выѣхати за границю, щобъ свого краю вже нѢколи не бачити. Я знавъ добре, що самъ о̂нъ не бувъ бы выѣхавъ за границю. Бо̂льше не сказавъ о̂нъ навѣть менѣ, свому приятелеви о̂дъ самои молодости, а моя прихильно̂сть до него мала своє корѣнье въ земли, що покрыла єи, такъ дорогу особу намъ обомъ. О̂нъ прирѣкъ, що на-