хоту выйти зъ мого дому? Пустѣть єго! Такъ, пане. Теперь можете собѣ йти, а мы по̂йдемъ за вами. Але даю вамъ слово, якъ лишь крокъ ступите за поро̂гъ, то увязнять васъ за обманьство и рабунокъ. Я вамъ кажу рѣшучо. Хочете — добре! — але кровь ваша спаде на вашу власну голову.
— Хто казавъ тымъ гультаямъ напасти на мене на гладко̂й дорозѣ и ту завести?
— Я о̂дповѣдаю за се, що ти̂ люде зробили. Обвинѣть мене, що я вамъ свободу забравъ; се жь могли вы таки на дорозѣ зробити; а вамъ здавалось пораднѣйшимъ, тихо заховуватись. Хочете боронитись законами — пробуйте, але тогды й я такъ само зроблю, та вже зовсѣмъ не буду мати охоты, васъ ратувати, коли справа прийде передъ судъ.
Монкъ бувъ очевидно нерѣшеный.
— Рѣшайтесь скоро, — сказавъ Бравнльовъ споко̂йно. — Хочете, щобъ я выступивъ противъ васъ зъ жалобою, — а конець зъ того готовъ бути поганый — то знаєте, що маєте робити; а хочете, щобъ васъ помилувавъ и простивъ я и всѣ, котрымъ вы то̂лько лиха заподѣяли, то ходѣть до комнаты и анѣ слова — сѣдайте на столець, котрый жде вже на васъ два днѣ.
Монкъ вагавъ ся ще ко̂лька хвиль, вко̂нци во̂йшовъ и усѣвъ. Бравнльовъ приказавъ обомъ мужчинамъ засунути дверѣ и бути готовыми, коли задзвонить.
— Гарно обходить ся зо̂ мною найдавнѣйшій приятель мого батька, — сказавъ Монкъ, о̂дкладаючи на бо̂къ капелюхъ и плащь.
— Якъ разъ тому, що я найдавнѣйшій приятель вашого батька, обходжусь такъ зъ вами, молодче, — о̂дповѣвъ Бравнльовъ — бо я всѣ надѣѣ и бажаня моєи щасливои молодости покладавъ на него и на гарну ди-