такъ сильно, а лице єго о̂дъ дикихъ пристрастей такъ змѣнилось, що розбо̂йникъ мимоволѣ цофнувъ ся и здивовано глянувъ на него.
— Що тобѣ? — спытавъ онъ. — До чорта, чого ты такъ выдививъ ся на мене?
Жидъ по̂днявъ праву руку и потрясъ вказуючимъ палцемъ; але єго рухи були таки̂ сильни̂, що прито̂мъ не мо̂гъ слова вымовити.
— Єй Богу, — скрикнувъ Сайксъ, запхавши руку въ нагрудну кишеню, — о̂нъ збожеволѣвъ. Треба стерегтись єго.
— Не бо̂й ся, не бо̂й ся, — вымовивъ вко̂нци Фажинъ. — Се не про васъ, Біль. Противъ васъ я нѣчого не маю, нѣчого.
— Гмъ, се щастье для одного зъ насъ, менше о те, для котрого, — сказавъ Сайксъ, вытягнувъ нарочно пістолетъ и сховавъ єго въ другу кишеню.
— Я вамъ щось скажу, Біль; — говоривъ жидъ приступаючи до него — се васъ ще бо̂льше розлютить, якъ мене.
— Ей? — о̂дповѣвъ Сайксъ недовѣрчиво. — А якъ маєшь що сказати, то розмыкай скорше ротъ и говори скоро, бо Нансі ще готова думати, що я де пропавъ.
— Она вже й такъ не инакше думає про васъ.
Сайксъ глянувъ на него непевно, вытягъ сво̂й могучій кулакъ, потрясъ нимъ и гро̂зно приказавъ жидови яснѣйше говорити.
— Подумайте собѣ, сказавъ жидъ, а голосъ єго майже дусивъ ся въ горлѣ зъ пересердя, — що бы вы зробили, якъ бы той хлопець выйшовъ въ ночи на улицю, порозумѣвъ ся зъ нашими найбо̂льшими ворогами, описавъ имъ насъ и нашь сховокъ, зрадивъ наши̂ най-