— Не скажу теперь, — о̂дповѣвъ о̂нъ по хвили - иншимъ разомъ про се поговоримо. Я тво̂й приятель, дитино, тво̂й вѣрный приятель. Я маю способы, — єсли ты хочешь на нѣмъ по̂мститись. О̂нъ же зъ тобою обходить ся, якъ зъ псомъ, ще го̂рше якъ зъ псомъ, бо пса часомъ погласкає. Ходи до мене, кажу тобѣ, ходи до мене. О̂нъ приятель на оденъ день, але мене ты знаєшь зъ давна, Нансі, — ще дитиною була…
— Знаю васъ дуже добре, — о̂дповѣла дѣвчина, не зраджуючи найменшого зворушеня. — Добра-но̂чь!
Коли о̂нъ хотѣвъ ѣй подати руку, она цофнулась, але сказала єму ще разъ твердо добра-но̂чь, глянула такъ само на него, якъ о̂нъ при прощаню на ню, — очевидно обоє незле себе порозумѣли — и засунула за нимъ дверѣ.
Задуманый вертавъ Фажинъ до свого мешканя. Якійсь часъ, особливо по̂дъ вплывомъ послѣднои пригоды, думавъ собѣ, що ѣй надоѣло вже звѣрске обходженье Сайкса и якогось вже нового приятеля найшла собѣ. Бо въ послѣдныхъ часахъ змѣнилась чогось: выходила часто сама, була досыть ро̂внодушна на зыски и втраты шайки, хочь сама давнѣйше такъ ревно про ню дбала, а ось сего вечера якъ разъ въ означену годину конче забаглось ѣй выйти зъ дому. Те все переконувало єго, що незле догадуєсь и о̂нъ майже бувъ вже певный, що не помыляє ся. Чоловѣкъ, котрого дѣвчина полюбила, не належавъ до єго шайки. Отъ якъ бы то єго зыскати до своєи громады, — думавъ собѣ жидъ — се бы було гарно и треба конче о се якъ найскорше постаратись…
Прито̂мъ мавъ о̂нъ ще й иншу, го̂ршу цѣль. Сайкса знавъ о̂нъ занадто добре, а єго груби̂, образливи̂ слова кололи и ранили єго мимо того, що старавъ ся ихъ за-