могли бы слухати безъ страху, сказавъ о̂нъ, що якъ бы такъ не зважавъ на свою безпечно̂сть, то самъ позбавивъ бы житя хлопця, щобы лишь вдоволити своѣй ненависти; але то небезпечно. За те буде єго черезъ цѣле житье переслѣдувати и якъ лишь схоче скористати зъ походженя и житя єго то накоить єму богато лиха. Словомъ, — каже до Фажина — хочь ты й жидъ, та не вдалось тобѣ наставити ще нѣколи такихъ сильокъ, яки̂ я наставивъ на свого молодого брата.
— Свого брата! — скрикнула Рожа сумно.
— То єго слова, — сказала Нансі, оглядаючись все непевно довкола, бо гро̂зна стать Сайкса стояла ѣй все передъ очима. — А що бо̂льше: коли говоривъ о̂нъ про васъ и про иншу паню, то каже: небо чи пекло завзялось на него (на Монка) и запхало Олівера въ ваши̂ руки, але зъ насмѣшкою додавъ; се трохи й добре. Бо й ко̂лькожь сотокъ тысячъ фунто̂въ не дали-бъ вы за се, якъ бы довѣдались, хто вашь двоногій песикъ-братчикъ.
— Чей те все не сказано поважно обо̂звалась Рожа и поблѣдла.
— Менѣ теперь зовсѣмъ не до жарто̂въ и я поважно кажу, — о̂дповѣла дѣвчина, сумно хитаючи головою, — и о̂нъ такожь не любить жартувати, коли ненависть въ собѣ почує. Я знаю богато людей, що ще го̂рше чинять, та хочь бы они й десять разо̂въ о томъ говорили, то я бы имъ не конче повѣрила, а Монкови повѣрю за однымъ разомъ. Але вже по̂зно, я мушу вертати домо̂въ, щобы й по̂дозрѣня не було, що я въ то̂й цѣли выйшла. Треба спѣшитись до дому.
— Але що-жь я маю робити? — спытала Рожа. — Якій же хосенъ буду я мати зъ вашого оповѣданя безъ васъ? Хочете вертати домо̂вь! Якъ можете вы вертати