— Чого не можу? — спытала дѣвчина.
— Нема, — воркотѣвъ Сайксъ, вдивившись въ ню, — нема на свѣтѣ певнѣйшои и вѣрнѣйшои дѣвки, якъ она, бо инакше бувъ бы я ѣй ще передъ трема мѣсяцями голову стявъ. Пропасницю до̂стала — и то̂льки всього.
Выпивъ чарку и казавъ собѣ подати лѣкъ. Нансі скочила скоро, приготовила лѣкъ, обервувшись до него плечима, и подала єму.
— Теперь сядь собѣ коло мого ло̂жка — сказавъ о̂нъ — и держи ся за лице, бо змѣню тобѣ єго такъ, ажь не спо̂знаєшь, єсли тобѣ того потрѣбно.
Она послухала єго, о̂нъ взявъ, єи за руку, упавъ на подушку и впяливъ очи въ єи лице. Повѣки замкнулись єму, о̂нъ зновъ отворивъ, глянувъ блудно довкола и вко̂нци заснувъ твердымъ и тяжкимъ сномъ.
— Напо̂й на сонъ зробивъ своє, — заворкотѣла она — але може вже за по̂зно…
Станула скоро, хопила капелюхъ и шаль, оглянулась боязко по комнатѣ, якъ бы мимо напою на сонъ лякалась, почути тяжку руку Сайкса на своихъ плечахъ, нахилилась надъ ло̂жкомъ, поцѣлувала розбо̂йника въ уста, отворила тихо и замкнула дверѣ — и выйшла зъ дому. Одинъ сторожь выкликувавъ по̂въ до десятои годины, а она спытала єго, чи вже давно по по̂въ. — Чверть годины, — о̂дповѣвъ о̂нъ, а она шепнула: А я ажь за годину тамъ буду, — и по̂шла скоро.
Выбила десята, а єи нетерпеливо̂сть росла, особливо, коли натовпъ людей въ бо̂льше оживленыхъ улицяхъ здержувавъ єи. Она ишла такъ загонисто и не зважаючи на нѣяку небезпечно̂сть, що перехожимъ здавалась божево̂льною. Коли прийшла на захо̂дный конець мѣста, натовпъ ставъ меншій, а она ще бо̂льше прискорила