— Лишь одна моя шолода учениця, — сказавъ Фажинъ, коли Монкъ цофнувъ ся, побачивши незнакому.
Нансі глянула байдужно на Монка, а пото̂мъ о̂двернулась одъ него. Але коли о̂нъ очи звернувъ на жида, то она нишкомъ глянула зновъ на него, и то такъ хитро и остро, якъ бы наразъ зовсѣмъ змѣнилась.
— Що нового чувати? спытавъ жидъ.
— Богато.
— И — и доброго? — пытавъ жидъ заикуючись якъ бы лякавъ ся подразнити Монка тымъ, що сподѣває ся доброго.
— Бодай не зли̂ новины, — о̂дповѣвъ Монкъ зъ усмѣхомъ, — я тымъ разомъ досыть мавъ заходу. Ходѣть, поговоримо ко̂лька сло̂въ.
Нансі не рушала ся зъ мѣсця, хочь видѣла, що Монкъ на ню вказавъ. Жидъ лякавъ ся мабуть казати ѣй выйти, щобы не упо̂мнулась о грошѣ, тому показавъ мовчки на гору и выйшовъ зъ Монкомъ.
— Лише не ведѣть мене зновъ до проклятои норы, — чула Нансі, якъ Монкъ говоривъ. Жидъ засмѣявъ ся и о̂дповѣвъ щось, але она вже не зрозумѣла. По ходѣ по̂знати було, що по̂шли на другій поверхъ. Она скоро стягнула зъ но̂гъ черевики, прислухалась дуже уважно коло дверей и не почувши нѣчого выйшла тихонько зъ комнаты. Може за чверть годины вернула такъ само тихо назадъ до комнаты, а заразъ за нею зо̂йшли оба мужчины по сходахъ. Монкъ выйшовъ зъ дому, а коли жидъ по яко̂мсь часѣ вернувъ зъ гро̂шми дѣвчина закладала якъ разъ капелюхъ на голову, якъ бы збиралась до о̂дходу.
— Бо̂й ся Бога, Нансі, яка ты блѣда! — крикнувъ Фажинъ настрашеный. — Що тобѣ?
— Нѣчо, отъ сиджу въ тѣсно̂й комнатѣ вже й не