рає приходъ, тамъ они такожь вмирають та зъ соромомъ сходять въ могилу.
— Вы говорите про до̂мъ поло̂жниць? — спытавъ Бумбль.
— Такъ. Тамъ родивъ ся хлопець.
— И не оденъ, — о̂дповѣвъ Бумбль, сумно похитавши головою.
— Чортъ побери чорто̂вске насѣнье! — крикнувъ незнакомый нетерпеливо. — Я говорю о одно̂мъ лише гарно̂мъ и блѣдо̂мъ гультаю, що бувъ въ науцѣ у предпріємця похороно̂въ (кобы бувъ и єго самого вже давно поховавъ!), а по̂знѣйше утѣкъ, якъ кажуть, до Лондону.
— Чи не Оліверъ Твістъ? Розумѣє ся, пригадую собѣ єго дуже добре. Бо̂льше впертого хлопчиска мы не мали у себе —
— Не кажѣтъ менѣ нѣчого про него, я вже богато наслухавъ ся… Де подѣлась стара вѣдьма, що була при пологахъ єго матери?
— То не легко сказати. Тамъ, де она теперь, акушерокъ не потребують; она мабуть не має службы.
— Що вы тымъ хочете сказати?
— Що она минувшои зимы померла.
Незнакомый дививъ ся якійсь часъ на него остро, пото̂мъ взо̂ръ єго розсѣявъ ся и о̂нъ задумавъ ся. Не знати було, чи ся звѣстка єго утѣшила, чи невдоволила, але вко̂нци — якъ здавалось — о̂до̂тхнувъ свобо̂днѣйше, замѣтивъ, що на то̂мъ мало залежить, и станувъ, щобы о̂до̂йти.
Бумбль бувъ на сто̂лько бистроумный, щобы по̂знати, що лучаєсь нагода, скористати зъ тайны, яку знала єго добра жѣнка. О̂нъ тямивъ смерть старои Селі дуже добре. Она-жь тогды померла, коли о̂нъ паню Корні попросивъ о руку; и хочь панѣ Бумбль ще до-