— Отже вы рѣшились, нинѣ рано зо̂ мною о̂дъѣхати? — спытавъ докторъ, коли зъ Гаррімъ Мелі и Оліверомъ засѣвъ до снѣданя. — Десь вы змѣняєте свои постановы що по̂въ годины!
— Сподѣваюсь, що небавомъ инакше будете о менѣ думати, — о̂дповѣвъ Мелі и безъ очевиднои причины почервонѣвъ.
— Я бы дуже бажавъ набрати иншого переконаня о васъ, але признаю ся: сумнѣваю ся, чи то можливе, — сказавъ докторъ. — Вчера рано постановили вы рѣшучо зо̂стати и якъ добрый сынъ ѣхати зъ матерію на побережьє морске. Передъ самымъ полуднемъ сказали вы, що хочете менѣ честь зробити и ѣхатя зо̂ мною такъ далеко, поки не опинимось на улицяхъ Лондону. А по̂дъ вечѣръ намавляли вы мене таємничо, щобы о̂дъѣхати, закимъ ще дамы встануть. Зъ того всього выйшло таке, що Оліверъ сидить теперь при снѣданю, замѣсть по̂йти бавитись въ ботаніка.
— Менѣ бы було дуже прикро, пане, якъ бы мене не було дома по̂дчасъ вашого о̂дъѣзду и пана Мелі, — о̂дповѣвъ Оліверъ.
— Зъ тебе добрый хлопець, — сказавъ докторъ — вернувши мо̂гъ бы ты прийти до мене. Але говорѣмъ поважно! Гаррі, чи васъ яка звѣстка о̂дъ вашихъ высокопоставленыхъ прихильнико̂въ и приятелѣвъ спонукує до такъ скорого о̂дъѣзду?
— Якъ довго я ту, — о̂дповѣвъ Мелі — не мавъ я жаднои звѣстки о̂дъ прихильнико̂въ и приятелѣвъ, до