Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/188

ловѣкъ зъ чорнымъ плястромъ надъ окомъ, що сховавъ ся по̂дъ ло̂жко, а пото̂мъ выскочивъ черезъ о̂кно. Скоро о̂нъ скочивъ, але й Конкей зухъ собѣ. Шелестъ збудивъ єго. Скочивъ зъ ло̂жка, стрѣлявъ за злодѣємъ и побудивъ сусѣдо̂въ. Ти̂ звели великій крикъ: Лови! Лови! шукають, дивлять ся: на значно̂мъ просторѣ слѣды зъ крови, а дальше вже ихъ нема. Очевидно вцѣливъ Конкей злодѣя. Грошѣ пропали и Чіквідъ оголосивъ банкротство. Ко̂лька днѣвъ ходивъ якъ самъ не сво̂й, рвавъ на собѣ волосье, а всѣ єго зачали такъ жалувати, що зъ о̂дси и зъ о̂дти посыпались для него дарунки, отворено для него субскрипцію и т. и. Одного дня впадає о̂нъ на поліцію и самъ на самъ розмавляє о чо̂мсь зъ мировымъ судьєю. Той дає Джема Спієра, що бувъ тогды найлѣпшимъ поліцаємъ, Чіквідови до помочи, щобы зловити злодѣя. — Спієръ, — каже Чіквідъ — я видѣвъ, якъ о̂нъ вчера переходивъ по-по̂дъ мо̂й до̂мъ. — „Чому-жь вы єго не зловили?“ — пытає Спієръ. — Я такъ злякавъ ся, що и патычкомъ могли вы менѣ голову розчерепити — о̂дповѣвъ бѣдакъ — але мы вже єго зловимо, бо нинѣ вечеромъ межи десятою а одинацятою годиною о̂нъ зновъ буде туды йти.

Спієръ по̂шовъ за нимъ и въ гостинници станувъ собѣ за занавѣсу. Курить собѣ споко̂йно люльку, а ту Чіквідъ якъ не крикне: Злодѣй! Злодѣй! Лови! Лови! Скочивъ Джемъ Спієръ до хаты, дивить ся, а Чіквідъ бѣжить за злодѣємъ. Зачинає самъ бѣгти, бѣжить-бѣжить, паде на якусь купу, дивить ся, а тамъ Чіквідъ, а злодѣя нема. Се було досыть дивно. На другій день сидить знову Спієръ въ гостинници та дивить ся, чи не йде хто зъ чорнымъ плястромъ на оцѣ, мало собѣ очей не выдивить. Одвертає очи, бо зболѣли єго, а ту въ то̂й само̂й хвили якъ зачне Чіквідъ знову кричати! Джемъ