бы вы змилосердились, скориставъ бы зъ такого якъ теперь чудесного и нѣжного вашого настрою и просивъ бы о руку. Я бы собѣ нѣчого бо̂льше не бажавъ, лише бути такимъ молоденькимъ паничемъ, щобъ выкористати такъ добру нагоду.
— Але-ясь зъ васъ такій самый старый хлопець, якъ нашь добрый Брільсъ! — сказала Рожа почервонѣвши.
— Менѣ саравдѣ до него не далеко, — говоривъ дальше докторъ, сердечно смѣючись. — Але вернѣмъ до хлопця: що найважнѣйше, мы ще о то̂мъ не говорили. О̂нъ певно за годину збудить ся. Пыскатому конетаблеви на долѣ я вже сказавъ, що зъ хлопцемъ годѣ теперь говорити, бо се небезпечно для єго житя. А таки я думаю, що смѣло можна єго переслухати. Я лишь поставлю усло̂вьє, що я при нѣмъ буду выпытувати хлопця. Зо̂ сло̂въ єго покаже ся и вы холоднокровно осудите, чи о̂нъ зовсѣмъ зо̂псованый хлопець. Се впрочо̂мъ майже певне. А тогды до судьбы єго годѣ мѣшатись, бодай я не буду.
— Нѣ, тѣточко, нѣ, — благала Рожа.
— Такъ, тѣточко! — сказавъ докторъ. — Чи мы годимось?
— Годѣ жь позволити єму стати ще бо̂льшимъ проступникомъ, — перебила Рожа — то не може бути.
— Тымъ лѣпше, — о̂дповѣвъ Льосбернъ — теперь я маю цѣлковиту по̂дставу, робити по̂сля свого пляну.
Угоду ско̂нчено, всѣ сѣли и нетерпеливо ждали, поки Оліверъ не збудить ся.
Але терпеливо̂сть обохъ дамъ могла бути выставлена на бо̂льшу ще пробу, якъ докторъ думавъ, бо година минала одна за другою, а Оліверъ все ще спавъ