и знаєте, що я при вашо̂й добротѣ и щирости нѣколи не о̂дчувала сиротства, але я могла єго тяжко о̂дчувати, якъ бы остала такъ безъ помочи и обороны, якъ ся бѣдна дитина. Майте милосердье надъ нимъ, поки не запо̂зно!
— Моя люба дитинко, — сказала старша дама и пригорнула заплакану дѣвчину до грудей, — чи ты думаєшь, що я дала-бъ волоскови спасти зъ єго головы?
— Нѣ, дорога тѣтко, я знаю, що вы не дали-бъ, — о̂дповѣла живо Рожа.
— Днѣ мого житя — говорила дальше панѣ Мелі дрожачими устами — вже ко̂нчать ся и нехай бы такъ я зазнала милосердья, якъ я єго другимъ оказую. Якъ же менѣ выратувати хлопця, пане?
Льосбернъ задумавъ ся, перейшовъ ко̂лька разо̂въ комнату геть и назадъ, вко̂нци станувъ, потеръ сильно чоло и сказавъ: — Вже маю спосо̂бъ панѣ. Думаю, що всьо по̂де ладно, лише прошу менѣ дати необмежену власть, щобъ я мо̂гъ Джайльса и Брільса, того старого хлопця, въ дурнѣ пошити. Джайльсъ — то старый слуга вашого дому и вѣрный, се я знаю, але вы маєте тысячѣ способо̂въ надоложити се, а то й нагородити єго, що такій зъ него стрѣлець. Не маєте нѣчо проти того?
— Якъ нема иншого способу вратувати дитину, то нѣ, — о̂дповѣла панѣ Мелі.
— Слово чести, що нема иншого способу, — запевнявъ Льосбернъ.
— То тѣтка вамъ дасть повну власть, — сказала Рожа, осмѣхаючись кро̂зь сльозы, — але прошу васъ: не берѣть ся до обохъ острѣйше, якъ потрѣбно.
— Вы мабуть думаєте, — о̂дповѣвъ докторъ — що нинѣ цѣлый свѣтъ має тверде серце, лишь вы нѣ. А я по молодо̂мъ мужеско̂мъ поколѣню взагалѣ сподѣваюсь, що першій-лѣпшій, го̂дный васъ чоловѣкъ, надъ котрымъ