Бумбль покоштувавъ цѣлющого напою разъ и другій зъ мудрымъ, хитрымъ лицомъ и поставивъ порожну, склянку на сто̂лъ.
— Знамените, — сказала хора.
Бумбль о̂дповѣвъ, що справдѣ знамените, сѣвъ собѣ коло панѣ Корні и спытавъ нѣжно: — Але що вамъ стало ся, панѣ?
— Нѣчого, — о̂дповѣла она — отъ дурна зъ мене, дразлива та слаба жѣнка.
— Слаба, панѣ? — сказавъ Бумбль, присуваючись близше. — Чи вы справдѣ слаби̂?
— Мы всѣ слаби̂ сотворѣня, — о̂дповѣла панѣ Корні загальною гадкою.
— То правда, — потвердивъ Бумбль.
— Мы всѣ разомъ взявши слаби̂ сотворѣня, — повторивъ о̂нъ.
Панѣ Корні зо̂тхнула.
— Не зо̂тхайте, панѣ!
— Охъ, коли-жь вытримати не можу! — и знову зо̂тхнула.
— Хатинка чиста и дуже приємна. Якъ бы такъ ще хто до неи, то можна-бъ не зле жити.
— Ту одно̂й особѣ тѣсно, — о̂дворкнула дама.
— Але не двомъ, панѣ, — перебивъ єи Бумбль тужнымъ голосомъ. — Що вы на те, панѣ Корні?
Панѣ Корні похилила голову при тыхъ словахъ пана Бумбля, а панъ Бумбль собѣ-жь схиливъ, щобъ побачити єи лице. Панѣ Корні глянула зъ великою скромностью въ бо̂къ, хотѣла вытягнути зъ кишенѣ хустинку, але рука єи впала мимоволѣ въ руку пана Бумбля.
— Чи вамъ дирекція дає за дармо опалъ? — спытавъ слуга приходскій, стискаючи нѣжно єи руку.