Фажинъ похитавъ головою и вже хотѣвъ о̂дповѣсти, коли перебивъ єго перебраный чоловѣкъ и сказавъ, що волить єго дома слухати, єсли вже слухати мусить, бо ту вже мало не замерзъ. Жидъ глянувъ на него такими очима, якъ бы хотѣвъ сказати, що въ такъ по̂зну годину зовсѣмъ не забагаєсь єму гостей, заворкотѣвъ, що не має дровъ и таке инше, але непрошеный го̂сть повторивъ ще разъ рѣшучо, що въ хатѣ хоче зъ нимъ говорити. Фажинъ отворивъ дверѣ и сказавъ єму, щобы тихо замкнувъ, а о̂нъ по̂де по свѣтло.
— Ту темно, якъ въ гробѣ, — замѣтивъ го̂сть, пробуючи ко̂лька кроко̂въ ступити. — Вертайте скоро, такои тьмы я не люблю.
— Замкнѣть дверѣ, — шепнувъ Фажинъ зъ другого боку сѣней и ледви о̂нъ се сказавъ, якъ дверѣ зъ гукомъ заперлись.
— То не я, — сказавъ мучитель жида, ступаючи непевно впередъ, — то вѣтеръ подувъ, або й сами̂ дверѣ заперлись. Вертайте скоро зо̂ свѣтломъ, бо ще пробю де собѣ голову въ то̂й проклято̂й норѣ.
Фажинъ закравъ ся до кухнѣ, за хвилинку вернувъ зо̂ свѣтломъ и звѣстивъ, що Тобі Крекітъ спить на долѣ въ задно̂й комнатѣ, а хлопцѣ въ передно̂й. Кивнувъ на непрошеного гостя и повѣвъ єго сходами до комнаты на поверсѣ.
— Ту можемо сказати тыхъ ко̂лька сло̂въ, що маємо собѣ сказати, — зачавъ о̂нъ, коли во̂йшли въ комнату, — лише най свѣтло поставлю на сходы, бо въ о̂конницяхъ суть дѣры, а мы не хочемо нѣколи показати сусѣдамъ, що маємо свѣтло.
Поставивъ лѣхтарь напротивъ дверей комнаты, въ котро̂й находилось лише поломане крѣсло, а коло дверей стара прича непокрыта. Чужинець такъ и кинувъ