Ця сторінка вичитана
Певно якась стара баба хоче вмирати. Все десь вмирають, якъ я за столомъ, або пю чай… Ей, то вы, пане Бумбль? — закончила она вже ласкаво.
— Я, моя панѣ, — о̂дповѣвъ Бумбль. Въ одно̂й руцѣ тримавъ о̂нъ сво̂й трикутный капелюхъ, а въ друго̂й якійсь вузликъ. — Чи замкнути дверѣ?
Панѣ Корні засоромилась и не о̂дповѣла, а панъ Бумбль скориставъ зъ того и безъ призволу замкнувъ дверѣ.
— Слота, пане Бумбль, — завважала панѣ Корні.
— Слота, павѣ, — сказавъ Бумбль — и невыгода для нашого приходу. Мы роздали нинѣ по полудни двацять хлѣбо̂въ и по̂втора плесканки сыра, а ще жебрацтво не було вдоволене. Оденъ, що має жѣнку и численну родину, до̂ставъ великій хлѣбъ и цѣлый фунтъ сыра, а чи подякувавъ бодай, чи подякувавъ? Абы зъѣсти! Ще й о углье жебравъ, бодай хустину угля, казавъ о̂нъ. И на що єму углье здалось? Пражити сыръ на огни, чи що, а пото̂мъ знову прийти и ще о бо̂льше жебрати? Такъ они роблять, панѣ, всѣ такъ роблять. Передвчера прийшовъ оденъ, майже нагій, — вы були за-мужемъ, то чей можу се сказати, — до дому директора, коли той якъ разъ обѣдавъ зъ го̂стьми, и просивъ о запомогу. О̂до̂йти не хотѣвъ, а нудивъ товариство такъ довго, поки не давъ єму директоръ фунта картофель и мѣрку о̂всянои муки. „Мо̂й Боже, — сказавъ невдячный го̂льтай — що-жь я зъ тымъ по̂чну? Такъ само, якъ бы вы менѣ дали зелѣзни̂ окуляры.“ — „Дуже добре, — о̂дповѣвъ директоръ и о̂добравъ, що давъ, — нѣчо бо̂льше не до̂станете.“ — „То я помру на улици“, — сказавъ волоцюга. — „Ей, не такъ легко помрете!“ — сказавъ директоръ. И що вы скажете? По̂йшовъ жебракъ, взявъ и вмеръ на улици. То упо̂ръ, правда, панѣ Корні?