іменно керманич, се майже самі головні бунтарі. На случай стрічи з ними не піде так гладко, як з переднїщими.
Повірте мені, капітане — став я єго потїшати — коли я у перше станув на сїм острові, було моє положенє много гірше чим ваше, а таки милосердний Бог не дав менї загинути. Кріпіть ся, що й вас Він не опустить.
Спаси-біг за відраду, але, щиро кажучи, не надїю ся я вийти добре з отсеї халепи...
Побачимо, як оно буде — відрік я — а покищо здаймо усе на Провидїнє.
За той час шалюпа підплила до берегів. Семеро люда вискочило на сушу, трох остало в судні. Заховані в гущаві лїска, що окружав замок, могли ми за ними стежити, хоч они нас не бачили. Поперед усего побігли до першої шалюпи, та як-же счудували ся, коли і єї найшли продїравленою наскрізь, без щогли, вітрил та весла.
На мить станули мов вкопані, відтак закричали голосно, а не діждавши ся відклику, стрілили усї разом. Та і тепер мертва тишина залягла довкола, лиш луна протяжним відгомоном понесла лїсами гук їх рушниць.
Здає ся та могильна глуша не була їм по нутру, бо по короткій нарадї всїли в човен і відчалили від берега. Се знов не було менї до вподоби — сейчас повернув ся в противну сторону і закричав глухим голосом, щоби єго почули, але не вміли розізнати, відки він несе ся.
На мій крик шалюпа опять стала плисти ід берегови. Побачивши се, приказав я Пятници піти в густо зарослий яр і голосами манити моряків, а коли вже їх далеко відведуть, най до нас мерщій манівцями повертають.
Мій плян вдав ся прегарно. Ледви моряки почули крики в
