ся класти поза оселею. Кіз не потребував стріляти бо моя черідка числила вже звиш сорок штук і річно мож було сьміло десять з них собі присьвятити. Та й ще мій Аміґо так вправив ся в ловах на заяцї, що бувало приносить менї живі зьвірята з лїса.
Десяті роковини мого загощеня на остров проминули як переднїщі в молитві і постї. Коли глянув я позад себе на той шмат часу, коли згадав, що мені вже 33 лїт віку, важко якось стало на серци.
Милий Боже! закликав я — от так найкращі молоді лїта зійшли менї на самоті! Мої товариші в родиннім кружку серед дїточок проводять безжурне житє в дорогім, ріднім краю, коли я ось нещасний живу тутки одинокий і може вже й нїколи не побачу рідної землї. Та не нарікаю — да будет воля Твоя, Господи! хочби прийшло ся тут і віку доживати, з підданєм прийму Твій засуд і по всяк час хвалити-му імя Твоє сьвяте.
Дощиста пора проминула як звичайно. Не стану розповідати у сотий раз про сїйбу і жнива — скажу іно, що збіжа і других припасів було в мене подостатком, і нї на чім менї не збувало.
Одної ночи, а було се саме 24. марта 1666. р. не міг я заснути. Всілякі гадки шибали по голові, між иньшими і про дикунів — наконець, знеможений безсонностию, попав я над ранком в глубокий сон. І ось снить ся мені, нїби то я вийшов на прогульку в ту сторону, де дикі звичайно причалювали. Два човна приплили до берега, а з них висіло кільканайцять Караібів і привели зі собою кількох полонеників імовірно на заїдженє. Та ось оден з сих нещасних вирвав ся з громади і став тїкати в хащі, за котрими я заховав ся. Вибігаю проти него і веду сараку до своєї оселї. Тут припав він до моїх ніг і молив ратунку. Таким чином придбав я собі товариша і задумав знов при єго помочи пустити ся на своїм слабкім човнї шукати землї і людий.
В сім саме місци я прокинув ся — гляджу кругом себе: сон оно, чи ява? На жаль! се сонні тільки привиди. Але они насунули менї нові думки. А коли-б справдї так і стало ся? Чи не можна би часом визволити якого полоненика Караібів, засудженого на смерть? Стрібуймо! треба лиш пильно слїдити, коли дикі загостять на остров, і приладити оруже, а проче здати на Провидїнє. З тої пори вибігав я щоденно на вартівню і стежив за лодями на мори. Мої переднїщі постанови скріпили ся іно через те,
Робінзон Крузо 6.
