(Коли він іде до дверей праворуч, тим часом тихенько розгортається запона і в дверях стає Смерть зі смичком у руці та скрипкою за поясом. Вона спокійно дивиться на Клявдія, що, вжахнувшись, відскакує назад).
Безумний, невимовний жах мене пройма! (Падаючи): Із ніг валюся, духу не стає у мене!Хто кликав, хто впустив тебе сюди? Геть відси! СМЕРТЬ Устань! Покинь цей острах, спадщину батьків!Я не страховище, я не кістяк! КЛЯВДІО Кінчай! Я кланяюсь тобі, хоч на душіХолоне. (За малу хвилину): Та чого це ти прийшов до мене?
СМЕРТЬ Прихід мій, друже, завжди значить лиш одно!
КЛЯВДІО Та в мене скількись часу ще до того!Ти зваж лиш: поки лист спаде на землю, СМЕРТЬ Ти ж, як усі, свою пройшов дорогу!
КЛЯВДІО Як квіти вирвані з лугівПливуть із темною водою, |