Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/82

 Грицькові дядько одвічав.
 І ось вони дійшли до гаю;
 По гаєві усякий птах літає,
 Щебече хто, хто свище, хто гуде,
 Аж округѝ луна іде.

НЕБІЖ.

Ось-озьде Соловей! Який червоногрудий!

 А дметься, як мабуть великий пан!
Уже то не зпроста в його такий жупан.

ДЯДЬКО.

 Та годі, годі, Грицьку, буде

 Ту погань — Снігиря хвалить!
Ця птиця не співа, а як усе щебече,
 Вона в гурті як-небудь засвистить;
А більше, голову похнюпивши між плечі,
 Насупившись сидить.

НЕБІЖ.

Так цитьте, лишень, ось я зараз угадаю:

 Я — сучий син, коли оце не він!
Увесь мов золотий, а крильця чорні має.

ДЯДЬКО.

 Та будеш, Грицьку, сучий син:

 Це просто іволга зоветься;
 Вона із саду в сад літа,
 То вишні гарно об'їда,
То оббива горох, а в співи не вдається.

НЕБІЖ.

 Так ось коли побачив співака!

 Яка мальована та штучна птиця!