У річку сніг побіг, і Оржиця заграла,
І ятер, граючи, водою занесла.
«Уже ж вона мені отут сидить в печінках,
Ця річка каторжна!» Рибалка став казать.
«Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень, жінко:
Піду я до Сули скажену позивать!»
І розні деякі казав сердега речі,
Із злості, як москаль, усячину гукав;
А далі почепив собі саква на плечі,
У люльку пхнув вогню, ціпок у руки взяв,
І річку позивать до річки почвалав.
Чи довго він ішов, чи ні — того не знаю,
Про те ніколи сам Рибалка не казав,
А тільки він дійшов, як слідує, до краю.
Сула шумить, гуляє по степам.
Рибалка дивиться і очі протирає:
Не вірить сам своїм очам,
Бо по Сулі — чорти б їх мучив матір,
Пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам,
І бідного його ниряє ятер!
Здихнув Рибалонька, да і назад поплівсь,
А що, земляче, пожививсь?
Ось слухайте, пани, бувайте ви здорові!
Еге, Охріменко дурний:
Пішов прохати в повітовий,
Що обідрав його наш писар волосний.