Лелій. Ах!..
Маскариль. Ні, ваші проповіді не зменшать його печалі.
Ансельм. Коли, не дивлячись на мої доводи, вас все-ж мучить тоска, то ви хоч старайтеся вменшити її скільки можете.
Лелій Ах!..
Маскариль. Ви від нього нічого не доб'єтесь. Я добре знаю його характер.
Ансельм. От мені Маскариль говорив, що вам треба грошей Я з охотою вам дам.
Лелій. Ах!.. Ах!..
Маскариль. Он бачите, як при цих словах побільшилася його печаль.
Ансельм. Я винен вашому татові (дає гроші) деяку суму, але хоч-би й не був винен, то все-ж ви можете надіятися на мою поміч.
Лелій. А!.. (Пішов).
Маскариль. Боже, як він страдає!
Ансельм. А знаєш, що? Мабуть все-ж було-б добре, як би він дав мені хоч маленьку росписочку.
Маскариль. Ах!..
Ансельм. Зроби так, щоби він приготовив росписочку.
Маскариль. Хіба-ж він може це зробити в такім стані? Нехай хоч трошки пройде його печаль: тоді я постараюся взяти від нього росписку. Ах!.. Я теж чую, що моє серце переповняється сумом: піду виплачуся на самоті. (Пішов).
Ансельм. Як трудно жити на землі. І кожний час треба сподіватися кінця.
Ансельм. Свят, свят, свят!.. Пандольф іде!.. Та він же вмер! Як же він схуд, бідняга, після смерти!