ку, в якій вів рахунок своїм видаткам і прибуткам. Так же помалу розгорнув її, витягнув олівець і звернувся до багатія:
— Еще раз спрашиваю: как твоя фамилия?
Як тільки в руках Антипа з'явилась книжка, в «присутствії» раптом стало надзвичайно тихо, Посмішок уже не виднілось. Очі всіх, як головки булавок до маґніту, повернулись і вп'ялись у книжку. Староста то бігав стурбованим поглядом по «присутствії», то знов зупинявся на книжці. Видно, рішуче був збитий з пантелику. Стражник непокійно заворушивсь, обсмикнув свою казенну сіру сорочку і взявся рукою за шаблю, ніби хотів стати «смирно».
А багатій з червоного зробився жовтим і очі його були вже не сердиті, а немов злякані, немов знепокоєні.
Всі стояли, як заґіпнотизовані.
Я зрозумів, що треба кувати залізо, поки гаряче. Враз схопився, озирнувся, підхопив табуретку й підставив Антипові.
— Извольте присесть, Диоген Эмпедоклович. Может быть чернила подать вам?
— Да-а… Чернила би лучше…
Я з готовністю кинувся до столу, схопив з нього все й одною рукою подав ручку, а в другій став держати чорнило.
Він помалу умокнув ручку й наготовився писати.
— Так не желаешь сказать своей фамилии? — повернувся до багатія. Той ворухнувсь, але я не дав йому нічого сказати. Швидко повернувшись до Данила, що стояв біля мене зо зляканими, витріщеними очима, з ломакою, я зробив строге лице й хутко крикнув:
— Как фамилия этого чорного? Скоро!
— Клим Сидоренко! — машинально випалив Данило, широко дивлячись на мене.
