Більше об'яснятись він не хотів. Справа виявлялась настільки серйозною, що він мусів поспішати в село.
Він пішов. Потім несподівано повернувся до стражника і сказав:
— Ты хоть и груб, но службу свою исполняешь хорошо. Молодчина… Ксенофонт Сократович, у вас есть папиросы?
Я вийняв цигарки, ми зупинились і закурили.
Погоня наша переглядалась. Стражник пильно й похмуро позирав на нас. Похвалу Антипову він вислухав мовчки, не посміхаючись, тільки скоса подивляючись то на мене, то на Антипа.
Власне кажучи, я стільки ж розумів тепер Антипа, як і вся погоня. Хіба що одні хлопчики ні в чому не сумнівались і твердо були переконані, що спіймано щось страшне. Тому радісно бігли поперед нас, підтягували нашвидку штанці і кричали:
— Піймали! Піймали!
Йшли всі мовчки. Часом Антип повертав до мене своє виточене, суховате лице з блідим носом і говорив щонебудь заплутане, де часто попадалось ім'я губернатора або поліцмейстера. Говорив заклопотано, щось міркуючи про них, турбуючись, що не зможе сповістить їх про щось.
Сторожа наша прислухалась до наших слів і Семенюк шептався з дядьками, йдучи позаду.
Степ хвилями біг до краю неба й тихо шелестів зелено-сивим колосом. Часом поважно й ліниво, ледве ріжучи повітря, пропливав над нами ворон і зникав у блідо-синій далині. На нас не звертав ніякої уваги — мало чого люди між собою не виробляють, у нього своя мета. Я довго проводжав його очима.
В селі нас ждали. Біля воріт, на порогах хат, на перелазах стирчали людські голови і, не зводячи очей, повертались за нами. Часом перегукувались
