лось, от-от стіни не витримають цього погляду, зваляться і помнуть так гарно намальований ліс.
— Ну? — скрмандував він мені.
Я подав йому репліку, він сказав її… але далі у нас не поїхало.
— Далі, далі, що ж ви!
— Та вам же тільки репліку…
— Ах, пожалуста, давайте! Що, ви хочете все настроєніе моє прогнать?!
Я злякався цього й почав йому прямо таки суфлірувати.
— Ні! Так не можна! — махнув він рукою й розправив брови. — Я ж вас просив тільки репліку, а ви… Ох!
Я тільки руками розвів.
— Петренко! Це вам не поліцейська канцелярія! То там можна було строчить бумажки й сідать… Прошу встать! Що це справді таке?! — загорлав він. — Я й на репетиції скликай, я й реквізит готов, я й за музикою бігай, я й на сцені вивозь, я… а ви будете гроші забирать і сидіть собі! І прошу мені з інтонаціями й жестами репетирувать… Залізняк! Це вам не сапожная мастерськая!.. Шо, ви думаєтє, що й тепер вам сапожная мастерськая?.. Станьте ближче… Та куди? До кругу ближче… Ви, Гонта, перейдіть на той бік… Треба, щоб група вийшла, картина… Галя, перейди сюди…
— Глупості! — одрізала Галя. — Нікакой картіни не вийдєт… Нужно, чтоб Петренко стал за Людмілой Петровной… Когда я буду падать в обморок, нужно, чтоб…
— А ти всьо такі думаєш падать в обморок? — перебив її Гаркун, — но ето ж… абсолютно…
— Ти абсолютний дурак! Раз я говорю, что буду падать в обморок, так, значить, буду… І нє тєбє мєня учіть, вот что! Лучше б своїх сапожніков учіл…