— Ось ми… вам хочем трохи… грошей. Ідіть сюди!
— Грошей!! — бурею прокочується по валці, і в один мент Гликерія вже нічого не бачить й не чує круг себе, крім довгих, брудних рук, важко сопучих лиць, крику й тяжкого запаху поту. Тикаючи у всі боки гроші й щось кажучи до цих темних облич, вона почуває, як хтось наступив їй на ногу і біль проходить їй аж в груди, як чиїсь руки давлять їй пальці, ззаду хтось дуже напирає і гаряче дихає в шию і чути таке сопіння, ніби хтось там котить щось важке-важке. А в ухах аж ляскає від криків:
— Панночко!.. Рідненька!.. Ой, боже-ж мій! Мені-ж, мені, панночко!.. А ну!.. А диви!.. Куди!.. Пусти!.. Панночко!.. Ти вже взяв!.. Золотий!.. Господи!.. Ой, боже-ж мій! А мені, а мені!.. Тю!.. Панночко!
Гликерії важко дихати; грошей у неї вже немає, але її все не пускають, напирають, топчуть ноги, протягують руки, хапають їй пальці й не то цілують, не то гризуть їх, лаються, кричать і, здається, всі дихають на неї цим запахом поту, свиток і… горілки. Вона безпомічно, з острахом озирається й хоче покликати Івана, але бачить з-за брилів і хусток тільки кінчик його капелюха і чує те-ж такі самі крики:
— Паничу!.. Ой, рятуйте!.. А мені-ж… Руб, руб!.. Куди… То пополам, пополам… Стій!.. Мені-ж, мені!.. Паничку!.. Пане!..
