гарний юнак з полум'ям сили й такого, знаєте, захоплюючого бажання боротьби за добро, за красу; невинний, чистий, палкий! І одне поруч з другим. Контраст який!
Гликерія згадує, що той будинок, який вони обдивлялись, щоб наняти, і в якому вже постановили зробити де-які переробки за-для Іванової майстерні, хазяїн (як казала швачка) несподівано продає комусь. Певно, доведеться шукать другого, або з новим хазяїном знов говорити.
— Ваня! — кличе вона знов.
Іван озирається, кидає „зарази“, „зараз“ і знов звертається до Соні.
— І помітьте: такі контрасти на кожному кроці, в кожному з'явищі; вони міняються, чергуються, складають з себе самих знов контрасти. Це така гра, знаєте… я страх як люблю слідкувати за ними! Буває стільки краси, стільки змісту, що аж знемога якась на тебе впаде.
— Ваня!! — голосніше гукає Гликерія і чує, як їй щось неприємно-гостро проходить у серці, а голос стає тонким і різким. Катя знов дивиться на неї й на Івана, саркастично посміхається й одверта голову.
— Зараз, зараз! — кидає „Ваня“. — І видно, що люди так страшенно консервативні, пасивні. Наприклад, приліпились до одної форми старої, збитої форми краси і гадають, що в ній все, що… дійшли до геркулесових стовпів!..
Гликерія почуває, як гаряча хвиля крови підіймається їй у груди, надавлює їх і вогнем суне до
