кими перловоматичніми гудзиками показувавъ, що вінъ не приналежить до числа придворнихъ, „предметъ, гідний остроумного пера вашого!“
„Ви, ваше императорське величество, занадто милостиві. Тутъ треба, по крайній мірі, Ляфонтена!“ одвічавъ, поклоняючись, панъ зъ перловоматичніми гудзиками.
„По честі скажу вамъ: я й досі безъ тями відъ вашого „Бриgадира.“ Ви на-вдивожу гарно читаєте! Однакже,“ продовжала государиня, обертаючись знову до Запорожцівъ, „я чувала, що на Січі у васъ ніколи не женяться.“
„Якъ же, мамо! атже чоловікові, сама знаєшъ, безъ жінки годі жити,“ одвічавъ той самий Запорожець, которий розмовлявъ зъ ковалемъ, а коваль ажъ здивувався, що той Запорожець, знаючи такъ гарно письменний московський язикъ, говорить зъ царицею, буцімъ нарошно, грубою, та якъ звичайно кажуть, мужицькою мовою.
„Хитрий народъ!“ подумавъ вінъ самъ собі: „мабуть, не дармо вінъ се робить.“
