„Авъ!" закричали дівчата.
„И голова влізъ туди-жъ.“ говоривъ про-себе Чубъ, здивований, мірячи ёго зъ голови до нігъ: „Бачъ якъ!… Е!…“ більше вінъ нічого не мігъ сказати.
Голова самъ бувъ не менше змішаний и не знавъ, що зачати. „Мабуть на дворі студено,“ сказавъ вінъ, обертаючись до Чуба.
„Морозець є,“ одвічавъ Чубъ: „а позволь запитати тебе, чимъ ти мастишъ твоі чоботи, смальцемъ чи дёгтемъ?“ Вінъ хотівъ не те сказати; вінъ хотівъ запитати: „якъ ти, голово, залізъ въ отсей мішокъ?“ але самъ не розумівъ, якъ вимовивъ зовсімъ що инше.
„Дёгтемъ лучше,“ сказавъ голова. „Ну, прощавай, Чубе!“ и насунувши капелюхъ, вийшовъ зъ хати.
„На що зпитавъ я зъ-дуру, чимъ вінъ маститъ чоботи?“ промовивъ Чубъ, позираючи на двері, въ которі вийшовъ голова. „Ото Солоха! такого чоловіка засадити въ мішокъ!… Бачъ, чортова баба! А я дурень… та де-жъ той проклятущий мішокъ?“
„Я кинула ёго въ кутъ, тамъ більшъ нічого нема,“ сказала Оксана.
