въ ту пору и бачила ёго иноді. Хата іхъ була у двоє старішъ відъ шароваръ волосного писаря: криша на кількохъ місцяхъ була безъ соломи. Зъ плота видко було самі оста́нки, бо кождий, що виходивъ зъ дому, ніколи не бравъ бука на собакъ, надіючись, що буде переходити поузъ кумового городу и вирве який-небудь изъ ёго плота. Въ печі не топилось по три дні. Все, чого ні напрохала дбаюча дружина у добрихъ людей, ховала якъ-можъ найдальше відъ свого мужа а часто самоуправно одбирала въ нёго здобичъ, коли вінъ не встигъ іі пропити въ шинку. Кумъ, не вважаючи на всігдишнє холоднокровиє, не любивъ уступати ій, и відъ-того майже завше виходивъ зъ дому зъ лятарнями підъ обоіма очима, а дорога половиця, охаючи, плелась розказувати бабусямъ о ледачости свого мужа и о перетерпленихъ нею відъ нёго битяхъ.
Теперъ можна собі представити, якъ були заклопотані ткачъ и кумъ такою не сподіваною появою. Опустивши мішокъ, вони заступили ёго собою и закрили полами; але вже було за пізно; кумова жінка, хочъ и кепсько бачила старими очима, однакже мішокъ запримітила. „Отъ отсе гарно!“ сказала вона зъ
