„Воно-бъ и я такъ думавъ, щоби въ шинокъ, але знай проклятуща жидівка не повірить, подумає ще, що де-небудь вкрали, а до того-жъ я тільки-що зъ шинку. Ми занесімъ ёго въ мою хату. Намъ ніхто не перешкодить: жінки нема дома.“
„Та чи певне нема дома?“ спитавъ осторожний ткачъ.
„Слава Богу, я не зовсімъ ще здурівъ,“ сказавъ кумъ: „чи чортъ принісъ би мене туди, де вона. Вона, думаю, проволочиться зъ бабами до самого досвітку.“
„Хто тамъ?“ закричала кумова жінка, почувши гомінъ въ сіняхъ, якого наробили зъ приходомъ своімъ два приятелі, и отворила двері.
Кумъ остовпівъ.
„Отъ тобі й на!“ промовивъ кумъ, опустивши руки.
Кумова жінка була такого роджаю скарбомъ, якихъ чимало на білому світі. Такъ само, якъ и іі мужъ, вона майже ніколи не сиділа дома, и майже кождий день перебувала у кумочокъ и зажиточнихъ бабусь, хвалила и іла зъ великимъ апетитомъ и билась тільки ранками зъ своімъ чоловікомъ, бо тільки
