Mag da draussen Schnee sich thürmen.
Хай на дворі снїг спадає,
Хуртовина завиває
І лютує край вікна!
Серця бурі не лякають:
Там живуть і розцьвітають
Образ милої й весна.
Лїсовий цар.
Хто їде в негоду тим лїсом густим?
То батько, спізнившись, і хлопець із їм, —
Малого, обнявши, в руках він держить,
Його пригортає, його він пестить.
„Чом личко сховав ти, мій синку малий?“
— Ой, тату! чи бачиш? — он цар лїсовий:
У довгій киреї, в коронї — дивись! —
„То, синку, тумани навкруг простяглись.“
— „Мій хлопчику любий! до мене сюди
На луки зелені ти гратись іди;
В моєї матусї є пишні квітки,
Гаптовані злотом тобі сорочки.“ —
— Ой, тату, він кличе на луки рясні,
І квіти, і злото дає він мінї. —
„Нема там нїчого, мій синочку, цить!
То вітер між листям сухим шелестить.“
— „До мене, мій хлопче! в дібровах густих
Побачиш вродливих дочок ти моїх —
Вести муть таночок і будуть сьпівать,
Сьпіваючи будуть тебе колихать.“ —
|
