„Борони того, Боже! як рідні брати,
Вдвох ми з паном на рідній землицї!
Хата наша, вдвох з паном, і має права
Пан до неї, — я-ж з паньскої волї
Буду жити у їй, чепурити її,
А з тобою не хочу нїколи!“
— „Брешеш!“ — скрикнув Вонсаль, та Хома у ту мить
Як заскимлить та рачки до долу,
Як загавка' — гав-гав! — та ураз Вонсаля
Як ухопить зубами за полу!…
Зблїд Вонсаль, одстрибнув, полу вирвать хотїв,
Але міцно Хома учепився,
І хоч кидавсь Вонсаль по всїй хатї, та він
Не пускав і за їм волочився.
Лихо бачивши, дуже сїпнувся Вонсаль,
Кинув полу Хомі та із хати!..
Як чкурнув — тілки видно кивають раз-в-раз
Вонсалеви у куряві пяти!…
— „Га-га-га!“ — реготавсь Боголюбський — „га-га!“
Ухопившись за пузо руками, —
— Та й кумедія-ж, братцї, як він утїка' —
Га-га-га! Бач, киває пятами!…“
І, втираючи сльози, гукнув на Хому:
— „Подавай-же!“ — Хома неборака
Підстрибнув і шматок од поли у зубах
Він подав наче справдї собака.
Пан узяв і поглядив Хому — „О, ти пес
Не поганий і тим і бажаю
Тобі дати уряд і до хати сїї
Вартовим я тебе наставляю.
— Гей, припнїть ви його!“ — Десь відразу узявсь
І ланцюг, — і Хому ухопили,
На ланцюг залигали його, потягли
До воріт у дворі прикрутили.
Опинався Хома та ланцюг так давив,
Що язик аж полїз йому з рота,
А сїпаки штовхали: — „Іди, бо нам ще
З багатьма є такая робота!“
— „Ну, сиди та мовчи!“ — пан сказав і Хомі
Стусонув, добре в боки, ногою
