І сюди навіть — видко — заходили вже
Чи корови якісь там, чи вівцї.
І Хома в гору високо руку ізняв
І згукнув: „Присягаюсь я нинї
Поновити це все і всю силу віддать
Моїй любій та рідній хатинї!
Присягаю ся!“ — голосом скрикнув страшним
І відразу він кинувся з хати,
Але тільки у сїни вступив, довелось
Носом землю йому заорати:
Якийсь цап в холодку мабуть тут спочивав
Та й покинув дарунок цапиний,
А Хома як з розгону ногою вступив, —
Підковзнувсь і простягсь на всї сїни.
Руку дуже забив, і колїно щемить, —
І клене він цапину породу,
Нахваляється знищить до решти цапів
За такую з їм кепську пригоду!
Але часу не гає, з сїней вибіга
І, цїлком несподїванно баче —
Чоловік біля хати стоїть у дворі —
Так, як панський би сторож неначе.
Пісня третя.
„А чого ти тут ходиш?“ гукнув він Хомі —
„Бач, убрався до хати чужої!
Іди-ж геть, а то пана покличу піду,
То запевне скуштуєш гіркої!“
Гордо голову в гору Хома тут підвів
І говорить: „Я — пан в сїй господї!
Від сьогодня нїхто не уступить сюди,
Тут чужим панувати вже годї!“ —
Повернувсь і у хату ізнову пішов,
І хоча я сказать таки мушу,
Що турбота його обнїмала, та він
Героічно зміцняв свою душу.
Він до себе казав: „Ось прийшов коли час
За потоптане право обстати, —
