Сторінка:Васильченко С. Талант (192 ).djvu/63

Цю сторінку схвалено

61

ТАЛАНТ


вже поїхав із села, і була чутка, що він поступив десь в учительський інститут.

— Який там дяк? Де він тут візьметься? Це якась личина…

Андрій недоказав: голос у темряві несподівано з голосіння переходить у лірику і з болота долітає:

Чого вода каламутна,
Чи не хвиля збила…

Тетянина улюблена пісня…

— Тума-б тебе взяла!.. він! — стиха промовив Андрій і замовк… Тремтіло в грудях, ніби звідтіля, з яру, бив хтось у дріт. Було чудно і дивно. Образ дівчини, з тими дивними очима, сплинув як живий над болотом, в імлі ночного туману, таємничий і смутний…

Стояли, як поніміли, поки пісня не замовкла.

— Чого вас там носить нечиста? сюди ідіть!

У відповідь радісний з темряви голос:

— Голубчики ви мої, братіки, де я?

— Беріться сюди — побачите.

— Не знаю куди — кругом болото.

— Прямуйте на голос.

Стало чути, як щось почало бовтатися в калюжинах… плющати і зрештою перед очима стовпом стала якась тінь…

— Либонь це школа? Яким-же це чином?.. Тут щось не так…

Мовчки беремо його за руки, витягуємо на ганок, іде покірно, як дитина, ковзається п'яними ногами, зіскоса позирає на нас. Увели в кімнату… Плеснув руками Андрій: чоботи, одежа, лице, — все в Запорожця було вимащене в болото, викачане в реп'яхах, у колючках… Якась манія — не людина…