Сторінка:Васильченко С. Талант (192 ).djvu/30

Цю сторінку схвалено

вання; тягне туди, як на шнурах. Розтикаю дітям сяки-таки завданки, підхожу до вікна… Обгортає зелена, п'яна лінь, а десь у грудях колькою стало щось нез'ясоване: чи-то кудись треба піти, чи щось зробити, а ні — то когось побачити… В цей час за тоненькою стіною срібним дзвоником задзвенів несподівано в Андрієвому класі знакомий голос…

Два тижні вже ми не бачили Тетяни, прийшла.

Зразу в грудях затремтіло. Лінь, соняву, мов свіжою водою змило. Пориває бігати, сміятись…

Сам дивуюся: „Ого!“

Та й що це зо мною?

За стіною весела про щось суперечка… Долітає Андрієве зіпання:

— Тетяно Гнатівно, дайте нам лекцію закінчити!..

Далі люто:

— Тетяно, що бо ви робите! Хрест мене вбий, сторожа гукну!..

…Шелестять папері, пищать ніжки стола чи стульця, а далі: — Лясь! Лясь! — згук паперів об мостину…

— Пробі, рятуйте! Розбій!

Діти голови вгору, наструнчились:

— Дуріють, дуріють…

Махаю рукою: — Цс…

Вщухли…

За стіною дуріли: почалося якесь бурюкання, тупотіння, придушений сміх… риплять парти, гуркотять двері… в кінці — радісний вигук перемоги.

— Отам собі прогуляйтесь.

Затихло.

В коридорі чути тихі, мов кошачі, ступні…

Хтось із дітей радісно, на весь клас: