— І де вона видралась така зозуля, що в спасівку почала кукувати?
— Київська, бачте, — вчена, — реготали люди.
Зліз Валя червоний-червоний, кусає губи, напружує всі сили, щоб втриматись: от-от бризнуть із очей сльози.
Замовк, затих Валя, тільки чмихає носом.
А дід Маркіян знову:
— От він мені усе про радіо. Носяться з тим радіо, як дурень із ступою, а що воно таке радіо, ніхто тобі не пояснить, не докаже до пуття.
— Може таке радіо, що коли-б перестріло вночі, то безвісти забіг-би од нього, — казав один з гурту.
— Може таке радіо, — поправляє другий, — як завелося ото в Богданах. Чули?
Почав розповідати: — Завелось щось на горі, дмухає сажею по хаті, дмухає по сінях. Їсти вимагає та ще, щоб чогось доброго, бо на голові й миску розіб'є. Та ще щоб і самогонки півпляшки. От які тепер позаводились. Прикликали священика одслужити молебень у хаті. То що-ж ви думаєте? Той править, а воно підспівує батюшці: „господи помилуй“… От тобі й радіо…
Регіт пік Валю огнем. Не втерпів знову:
— То це по вашому і радіо-домовик?
— Домовик не домовик, ну, то й не людина, — допікав дід Маркіян, — домовик, то той хоч сидів тихенько на горищі, що хто там його й почує й побачить. А тепер таке понаставало, що вся нечисть на люди випирається, ось, розповідають, у Харкові: тут базар, тут мира — не
