Подумав Левень та й каже:
— Давайте, я попливу на вашому корабликові на той бік і привезу вам харчів та одежі.
— Куди тобі перевезти, — кажуть стрільці, — багато загинуло вже людей, загинеш і ти марно. Ти — добрий чоловік і нам шкода тебе: не їдь краще.
— Поїду — каже.
— Ну, їдь, тільки знай: по смерть ти свою їдеш, — кажуть.
Сів Левень на кораблик та й пливе. Став випливати на середину, коли чує голос з води:
— А хто це плине через ріку? — тут давно вже ластівка не перелітає, а ти насмілився кораблем плисти. Вернися, а то потоплю!
А Левень і одмовляє:
— Я людина чужая, тутешніх звичаїв не знаю, пропусти мене. — Тоді воно й озивається:
— На цей раз я вже пропущу тебе, та тільки гляди — назад не вертайся, бо тоді втоплю.
Пропустило.
Проплив Левень до другого берега, прийшов до князя, розказав йому все та й каже:
— Давай, князю, одежі та давай харчів — попливу перевозити тобі твоїх стрільців.
— Шкода мені тебе, — каже князь, — не їдь краще та живи в мене.
— Ні, поїду, — каже.
— Воля твоя, — тільки по смерть ти свою їдеш: багато вже людей моїх у воді потонуло.
Таки не послухав. Узяв одежі для стрільців, узяв харчів, сів на кораблик та й пливе назад. Випливає насередину, коли чує, знов щось з води гукає: