Горпина (сміється). Годі вже… Зразу в насмішку берете.
Кость. Яка там насмішка, дорогая. Чому сьогодні не виходили до ставу?
Горпина. Та гетьте! (До Максима). Максиме Сильвестровичу, чи немає у вас сірників?.. Мама заснули…
Кость (перебиває). Сірники є!.. І нащо там сірники ті, перелазьте сюди краще, без вигадок. (Підходить до неї). Слухайте тільки, що я вам скажу, тихенько, на вухо, щоб ніхто не чув… (Повертається до Максима. Максим надів козирок — стоїть в задумі). Максиме, не думай довго та гони навпростець, а то буде пізно.
Максим (рішуче). Е, де вже наше не пропадало, хай чуже буде зверху! (Пішов).
Горпина (тихо). Куди це він?
Кость. Так кудись… доганять вітра в полі. (Перелазить лісу).
Горпина. Та куди це ви теребитесь? Що це за новина?
Кость (лізе). Обожаємая! Ніч тиха та зоряна, півні проспівали…
Горпина (одпихає). Чого вам треба сюди, ідіть геть! (Тихше). Мати почують.
Кость. Не почують… Ми тихенько…
Горпина (в жарт борониться). Гетьте! Геть! (Кость падає з ліси в кропиву. Горпина сміється).
Кость (ойкає). Мила моя! Це вже можна назвати свинством! Ви не бачите, яка тут жалива?
