— Чого лякаєтесь. Він такий, як і всі: беріть його.
Кармелюк. Нікого не бійтеся — за вами правда. Не слухайте панів. Не робіть панщини. Скидайте ярма. (Останні слова його тонуть за панськими голосами. Люди встають, наростає другий гомін).
Пан Стась. Довго ще ти будеш гавкати, скажена собако? (Погрожує нагаєм).
Кармелюк (грізно). Одійди, пане, од гріха, — чуєш? (Брязнув ланцюгами, що держав в руці).
Пан Стась. Я тебе… Я з тобою…
Пані Люба (з криком одтягає сина назад). Тікай, Стасю, од його. Глянь: він хоче забити тебе, розбійник.
Пани (до людей): Бийте його розбійника, не слухайте, він вас дурить знову. — На смерть його гультая. Дозволяю. Нічого за це не буде.
В гурті (сміються). Ага, тепер бийте.
Частина натовпу тимчасом розбіглась чогось по двору; чути гуркот; б'ють двері.
Голоси: Що таке?
— Комори вже розбивають.
— Де? Що?
— Гляньте — дим.
— Пожежа.
— Бунт. Тікайте.
Між панством паніка. Хвилею тікають до будинків. Між людьми вільний гомін, метушня: рвуть і розкидають судові про Кармелюка папери. Стає темно. Зразу освітлюють сцену огоньки. Горять папери. На сцені — нікого. Вгорі над огнем з паперів з'являється на коні, як марево, легендарна постать Кармелюка, з розірваними в руці ланцюгами.
