всій шляхті — та що там казати — всьому краєві, ногами топче закони, глумиться над порядками…
Пані Люба. Замітьте, тут-же під боком п'ятий рік працює судова комісія. Списують цілі гори паперу, тисячами в каторгу засилають збунтарених селян, його спільників, загатили ними всі остроги в губернії; а він невловимий, як тінь!
Пан Душечка. Та ще, кажуть, нахваляється бусурман випарить різками всю їх комісію і з димом пустить всі їхні папери.
Незнакомий (сміється). Дивіться, яка проява. Ну, а од вас чого він хоче?
Пані Люба. Чого-ж він хоче? Він хоче розпоряжатись в моєму маєткові з моїми людьми, як господар який. Людей баламутить.
Олізар. Бачте, люди вважають його за свого оборонця. Кажуть, що все грабоване він роздає на бідних.
Незнакомий. Виходить — народний герой.
Стась (незадоволено). Таких героїв колись на кілля садовили. Узяв собі в голову, що він тут якийсь намісник, якому повинні коритися усі — і селяни і шляхта. Накладає штрафи, що-дня накази. По якому праву? Хто його вибрав на це?
Незнакомий. Ні, я бачу, краще було-б з ним у злагоді жити. Налетить, пограбує, а то ще спалить… Бачили — над Галузинцями стоїть заграва на пів неба…
Стась. Що? Покоритися розбойникові? Ніколи цього но буде. Є чутки, що сам великий князь…
