Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/168

Цю сторінку схвалено
 
II.

Виходить чоловік, жінка й хлопчик. Одягнені як у гості. У жінки під рукою паляниця.

Чоловік. Слава богу.

Кармелюк. На віки слава.

Жінка. Поздравляємо отамана з іменинами. (Кладе на стіл паляницю).

Кармелюк (привітно). Спасибі. Прошу сідати. (Подивившись на хлопчика, повеселів. До жінки). Це ваш такий.

Жінка. Оце-ж наш такий гайдамака.

Кармелюк (до хлопчика). Що-ж, хлопче, не заболіли у тебе ніжки, поки сюди дійшов?

(Гості звертають увагу на хлопчика).

Чоловік. Де там вам заболіли. Всю дорогу вистрибував, як добре лоша.

Жінка. Вчепилося, пуцвирок, — візьміть та й візьміть мене до Кармелюка в гості. То й одчепиться не можна було. Я таки й не думала його брати, ну, так він (показує головою на чоловіка) пеститься з ним та потурає.

Чоловік. Хай побачить на свої очі, щоб колись, як виросте, згадував, який-то розбійник Кармелюк.

Мати (лагідно до хлопчика). Ну, тепер бачиш, сину, який то дядя Кармелюк?

(Хлопчик щось тихенько шепче матері на ухо).

Мати (дослухаючися). Що? Що? (Сміється). А який-же ти дурненький, сину, а вже великий! (Сміючись, розказує). Питається, „а де-ж у його крила?“