Хома. Що мені борці, я сам борець!
Жінка. Ось годі, Хомо, який там з тебе борець.
Чоловік. Коли-б ти хоч сам на ногах устояв.
Хома. Хто — я? Ану-ж виходь на мене! (Скидає свиту, засукує рукава). Ану?
Батько (підходить до Хоми з чаркою). Годі, Хомо! Хай їм враг усім отим борцям. Випий краще ось чарку.
Хома (ніжно). А, моя чарочка! (Бере й мовчки ковтає, біля нього сміються).
Жінка. Який-же ти, Хомо, незвичайний. Так мовчки й вихилив. Хоч-би поздоровкався до людей.
Голос. Кажуть — людей, як у церкві, а набрався, як у лісі.
Батько (бере од нього чарку). Та бог з ним, хай уже задовольниться. (Частує далі).
Голос чоловічий. Нехай господь і не доводить, чого вони не виробляють. За дівчатами, за молодицями ганяються по селу, в хату прямо лізуть. Парубки полякались, повтікали із села; кажуть, поховались у лісі та по очеретах.
Голос другий. Що? Хто такий?
Перший. Та ці-ж борці — де вони в ката взялися на нашу голову. Кажуть, скликають громаду, на боріння будуть викликати.
Батько. Марто! А де ти там? Чи не пора вже, дочко, братися додому. Не забувай, що там десь чоловік тебе дожидає. То щоб не було тобі дома од нього.
