Марта. Шануватиме, чим бог пошле. Може не так як у багатирів, та за те од щирого серця. Та вже для свого зятя мати з останнього видеруть — нічого не пошкодують: буде курка й гуска, й порося буде. Буде й вино, й мед, і настоєчка, й наливочка. Вдачу твою мати знають, то й на ласощі розживуться: і прянички, й калачі будуть. (Моргає). Так поїдемо? Бо мати вже й ворітечка десь порозчиняла, гостей виглядаючи.
Недоросток. Там як понабріхуєш своїй матері на мене, то ще може й з двору прожене.
Марта. Нащо-ж мені свого чоловіка судити, мені-ж із ним вік жити. Я скажу: (приспівує) що у мене чоловік добрий. Дай-же йому, боже, вік довгий: що він мене ані б'є, ні лає. Що він мене в гості пускає.
Недоросток. А як на твою думку — де посадить мене теща? Так і знай — я од порога не сяду. Тільки садовитиме — так зараз запрягаємо коні та й пошумимо додому.
Марта. Де-ж воно видано, щоб зятя дорогого такого та золотого од порога садовили? Вже кому-кому, а тобі буде й перша чарка, й перша ложка. А коли-б ти знав, як уміють мати ще й припрошувати. У нас не так ведеться, як буває в инших, що і їсти і пити настановляють, а принуки немає. Мати, як почнуть приказувати: і кришечко, і ципочко, і кров бурякова, то хоть-би й не хотів, то вип'єш.
Недоросток. Ще к лихій годині напоять, то й ради не дадуть мені. (Сміється).
Марта. А ми тоді вблагаємо тебе гуртом, спати покладемо в садочку, в холодочку,
