Катря й Таня (сполохано). Що таке?
Зіля (тихо, піднявши пучку). Миша! Катре, становись на дверях, а ви, Тетяно Васильовно, ідіть у той куток, там дірка. (Катря й Таня швиденько ідуть на призначені місця. Зіля тихенько заходить кругом ялинки. Який мент тихо, тільки чути завірюху надворі: далі всі з веселим галасом кидаються ловить мишу).
Катря (з жалем). Ах, бодай їй нудно — втекла! О, бачте. Це та те, туди та сюди — то відразу й смутки розвіялись. А то сумують. (Виходить. На порозі озирнулась). Бач, яка пара, мені аж заздро!
Таня. Хіба може й не пара! (Жартовливо поруч із Зілею).
Катря. Хоч на рушник! (Сміється). Бач, який!.. Ну, отож гляди мені тута, щоб баришня не скучали з тобою, а то… (Свариться коцюбою, виходить).
Таня. Ху, аж жарко стало… (Підходить до вікна, стає спиною до класу. Зіля бадьориться, наважується підійти ближче).
Зіля. Що ви там бачите, Тетяно Васильовно!
Таня. Так, нічого… (Говорить, не повертаючись).
Зіля. Думаєте щось?
Таня. Думаю.
Зіля. Про що-ж ви думаєте?
Таня. (Тихо). Догадайтесь! (Зіля сам собі міркує, крутить головою). Так не догадаєтесь?
Зіля (бурчить). Може воно так, а може й ні, хто його знає. Не знаю…
