Захоплена цією радістю Пріся казала, пригортаючись до коханого:
— Досі я важко відчувала пружність грудей і не знала щастя мати їх розталими від пестощів.
Коли начальник станції, приголомшений сухим повітрям і коханням, доплуганився до свого будинку, на плятформі його перестрінула дочка ліхтарника.
Та кожного вечора до глибокої ночі самотно блукала по плятформі, бо інтеліґентних юнаків бракувало, а сільськими вона ге́рбувала[1].
— Ну, хто виграв? — запитала вона.
Начальник станції запевняв усіх, що він їздить вечорами до вчителя гуляти у преферанс.
— Ми, — відповів начальник станції і спинився на хвилину. Його здивував звук людської мови.
Кватиря його складалася з чотирьох кімнат, але дві ніколи не одмикалися, бо були непотрібні.
Начальник станції сів біля столу та видобув зі шухлядки записну книжку: «Порадник залізничника на рік 1910.» Цю книжку
- ↑ нехтувала, погорджувала