ниву. Те саме можемо сказати і про літературну дїяльність Василя Продана.
Василь Продан[1] родив ся 29-го січня 1809 в Суховерхові, де его отець був тодї сьвященником, науки покінчив 1884-го р. і став адмінїстратором, а 1836-го р. парохом Лашківки, де перебував аж до р. 1866. Сего року іменовано его руским проповідником і ексархом катедральним в Чернівцях і тоди починає ся єго полїтичнонародна діяльність, в котрій спочивае все значінє Василя Продана для буковиньскої Руси. Він засновує товариства: Руску Бесїду (1869), Руску Раду (1870), будить, горне до купи всїх, стає в обороні прав руского народу так супроти консисториї[2] як і супроти правительства, але коли знов повіяв неприхильний вітер Русинам в очи, повертає він назад до Лашківки, і звідтам, оскілько позволяли ще сили, не перестає дбати про справи народні. Умер 16-го грудня 1881-го року.
Своєю полїтичною дїяльностю належить Василь Продан вже до новшого часу, але своїми письменними пробами він стоїть на тім самім ґрунтї, що его брат Гавриіл. Він написав 1836-го р. вірш з нагоди вступленя на владичий престіл Євг. Гакмана (в рукописи); 1864-го р. появила ся его „Церковь ко Христу, Ода на освященіе катедралнія церквы въ Буковынѣ въ градѣ Черновцахъ въ день 5 мѣсяца Юлія Года 1864. Сочинена Василіемъ Проданомъ парохомъ отъ Лаш-